Воскресенье, 17.02.2019, 13:38
Новости футбола Одессы
 
Меню сайта

Поиск

Инфо поддержка

ПФК «Реал Фарма»

ФК «Одесса»

ФК SOHO.NET

ДЮСШ-11

ФСК «Ильичёвец»

Реклама

Главная » 2015 » Август » 30 » Іван Шангін: "В нас є таланти, просто їх необхідно шукати"
09:18
Іван Шангін: "В нас є таланти, просто їх необхідно шукати"

Сьогодні, 19 серпня, Івану Глібовичу виповнується 60 років, тож пропонуємо Вашій увазі інтервю з іменинником.


Іван Шангін: Сьогодні, 19 серпня, Івану Глібовичу виповнується 60 років, тож пропонуємо Вашій увазі інтервю з іменинником.

З Іваном Шангіним я познайомився в 90-ті роки, коли тільки набирався досвіду в спортивній журналістиці, а Глібович керував ФК «Закарпаття». І що запам’яталося: головний тренер завжди мав свою позицію й із розумінням ставився до нашого, журналістського, хліба. Тому коли довідався, що 19 серпня відомому не лише у футбольних колах Закарпаття ужгородському фахівцю виповнюється 60 років, захотілося взяти інтерв’ю. Це не стільки подяка за роки співпраці в ужгородському футбольному клубі, скільки знову можливість почути думки про стан у сучасному футболі від того, хто їх не ретушуватиме, а оприлюднить так, як справді вважає. Але розпочали ми розмову з дещо воднораз незвичного й банального запитання…

– Іване Глібовичу, поясніть, як стають футболістами в сім’ї вчительки й ревізора?

– Та, мабуть, нічого незвичайного. Іще з 5 років батько мене водив на футбол повболівати за ужгородську команду майстрів. На майданчику біля будинку почав займатися, а основні наші «тренування» відбувалися на вулиці Радянській (нині – Собранецькій), де автостоянка і хочуть ще збудувати будинок. В 11 років просили подавати м’ячі. Коли тренерові здавали футболки, він повідомив: завтра тренування. Я й прийшов. Займалися між деревами за другим полем на стадіоні «Авангард».

– Ви тоді, мабуть, і не уявляли, що багато разів приходитиме на центральну чашу в якості одного з головних «фігурантів» футбольних дійств…

– Тоді й подумати не міг, що так буде, але пізніше в душі все ж хотілося. І незабаром така нагода випала. Якось грав на першість міста на стадіоні «Автомобіліст». За матчем спостерігали Юрій Войнов і Валерій Ковбасюк, тренери друголігового «Харчовика» з Бендер (Молдова), який наступного дня планував зустрітися з ужгородською командою. Побачили мене, запросили. Так до кінця того ж 1974 року й виступав за новий колектив. Далі призвали в армію. Під керівництвом нашого відомого закарпатського тренера Ернеста Кеслера виступав у Луцьку за СКА. У 1975 році ми навіть 3 місце посіли, змагалися за вихід у першу лігу, але невдало. У цій команді довелося грати з учасником чемпіонату світу Юрієм Істоміним (ЦСКА), його одноклубником, чемпіоном СРСР Володимиром Дударенком. А воротар Олександр Швойницький («Карпати» Львів), Рафік Кулієв («Нефтчі» Баку), Олександр Мартиненко («Прикарпаття» Івано-Франківськ), не кажучи вже про тренера Віктор Серебряннікова. Це були особистості…

– Як потрапили в рідний Ужгород?

– У 1976 році ще грав у Луцьку, а закінчивши службу, повернувся додому й наступного року поповнив лави ужгородської команди майстрів. У травні змагалися у Жданові з місцевим «Новатором». Там був присутній наш Йосип Беца, тоді тренер запорізького «Металурга». Він запросив до своєї команди, де виступав до кінця 1982 року. Там в активі мав 220 ігор і на різних позиціях (захисника, півзахисника) забив 14 м’ячів. При тому за спеціальністю «Фізичне виховання» закінчив місцевий педінститут, а 1983 року повернувся на Закарпаття. Травма завадила продовжити виступи. Пішов працювати на Чопську митницю. У 1985-му на рік ще повернувся у футбол. А далі завершив кар’єру. У1994-му тренував «Закарпаття», потім житомирський «Хімік», а 1997-го ще працював головним тренером в ужгородській команді. Тоді ж закінчив вищу школу тренерів у Києві. Із 2001 року – в Ужгородській ДЮСШ №1 на посаді заступника директора.

– Що, на Вашу думку, змінилося у футболі?

– Я вважаю, сьогодні він – хворий.

 Чим?

– Футбол став бізнесом. Раніше грали, отримували задоволення, а тепер виходять на поле заради грошей. Звичайно, продовжує приваблювати стадіон, атмосфера у футболі, емоції змагань… Але не все так чисто, як хотілося б. Плюс останні корупційні скандали. Це те, що перешкоджає розвитку гри мільйонів.

 А які спогади не перешкоджають Вам думати про футбол?

– Приємніше згадувати, коли сам грав. Люди приходили, вболівали, особлива атмосфера. А ще – як проживав на базі, перельоти… Облітав весь колишній Союз. Крім того, у пам’яті зринають фрагменти, як грав із відомими людьми, зокрема проти таких особистостей, як Хорен Оганесян із єреванського «Арарата», Юрій Сьомін із московського «Локомотива», Петро Яковлєв із Дніпропетровська. А ще виступали проти київського «Динамо» в Ужгороді. Пригадую, перед матчем неабиякий мандраж. А потім сам поєдинок, і всі на полі говорять однією мовою – мовою футболу. Узагалі цікаво було грати проти сильних команд.

– Які забиті голи з матчів того часу пам’ятаєте найбільше?

– 2 м’ячі в Запоріжжі команді «Бустон» (Джизак, Узбекистан). На 88 хвилині «Спартаку» з Івано-Франківська. Це була моя перша гра в Запоріжжі як у рідних стінах, і забив переможний м’яч. 1:0 ми тоді й виграли. «Розписувався» ще у воротах дніпропетровського «Дніпра», коли грали на Кубок СРСР, московського «Локомотива» на відкритті чемпіонату в тому ж Запоріжжі.

– Чим різняться за стилем той і теперішній футбол.

– Сучасний – швидший, але гравці менше мислять. Головні зусилля скеровують на руйнування атак, а не на їх створення. А в мої часи, можливо, не ті швидкості були, зате на високому рівні – футбольне мислення.

– За нинішньою «Говерлою» спостерігаєте?

– Після того, як минулого року вона ганебно поступилася «Олімпіку», перестав ходити. Так не грають. Нині В’ячеслав Грозний закидає, що люди не ходять на стадіон. Але не можна дивитися на те, що не подобається! Якщо цікавий футбол, то люди вболіватимуть. Я, наприклад, відвідував матчі через конкретних людей. Таких, як воротарі Рудольф Величко, Євгеній Ортутай, Віктор Грушко, Іван Ковач. А захисники Василь Радик, Йосип Матолчі, Василь Рубчак. Подобалося бачити «в роботі» Юрія Чиркова, Миколу Русина, Йосипа Бордаша. Вони всі – особистості у спорті.

– Можливо, щось потрібно змінювати в підготовці футболістів ще з дитячих років?

– Моя суб’єктивна думка – поки набиратимуть усіх підряд, нічого втішного не слід чекати. Повинен бути відбір. Ми у свої 15 – 16 років, вважалися гравцями одного рівня. А нині бачимо, що в команді тільки 2 – 3 підлітки щось собою представляють. Іншим потрібно серйозно підтягуватися. І юне обдарування по-справжньому тоді росте, коли з ним такого ж класу футболісти. Бо якщо комусь весь час легко перегравати суперників, то підвищити на цьому майстерність складно. Крім того, сьогодні в дорослих командах багато молоді, які не відчуває ліктя вікових гравців. Тобто немає в кого вчитися. А якщо в колективі є 3 – 4 досвідчені виконавці – на таких рівнятимуться. Ось у «Говерлі» був Максим Шацьких. Не потрібно відпускати такого футболіста. До нього тягнулися б. Тільки пошукати, щоб було кому віддавати паси такого рівня гравцям. Пригадую 1973 рік. Із казанського «Рубіна» в київське «Динамо» перейшов Віктор Колотов. Він якось в Ужгороді й провів заняття з нашою юнацькою командою. Одне таке тренування з ним запам’ятовується на все життя!

– У контексті сказаного як Вам бачиться проблема відсутності місцевих футболістів у команді майстрів?

– Однозначно відповісти важко. Потрібно дивитися комплексно. В одного тренера одні умови, а в іншого інші. Так, місцеві гравці в мій час були. Але якщо вони грають – то грають. Незалежно, закарпатські чи ні. Очевидно, що рівень наших футболістів нижчий, оскільки у «Говерлі» є київські динамівці. Але з іншого боку, не можу сказати, що в нас немає талантів. Просто їх необхідно шукати. Їздити на матчі, передивлятися. Колись такого помітять, візьмуть – і за рік він уже в «основі». Скажімо, Василь Щербей із Воловеччини, котрого Іштван Шандор запросив в Ужгород і який згодом став центральним захисником-лідером львівських «Карпат». Або той же тренер помітив Андрія Ділая, який перейшов у «Дніпро». Мені важко віриться, щоб В’ячеслав Грозний таких футболістів «заграв» тепер.

– Ви самі за обласним чемпіонатом стежите?

– Мені подобається, що він є, що грають команди. А не подобається, що один і той же футболіст виступає на область, першість міста і в Угорщині. Навіть у «Говерлі» є такі, хто змінив по 6 – 7 колективів. Не можна охопити неохопне! Василь Рац із другої ліги прийшов у «Динамо». Там і залишився. Чи взяти Івана Яремчука. Він теж одразу заграв. А тепер наче перспективні, а чи розкриються – питання. Потрібно виступати за один клуб. Звичайно, і заробляти гроші, але там, де великий футбол. Старатися, щоб тебе помітили й потрапити «вище». Де тепер таке є, щоб із другої ліги у вищу взяли? А раніше із другої в першу, у вищу брали…

– Що найбільше Ви брали від футболу?

– Досвід, знання. Футбол познайомив із хорошими людьми, котрі стали друзями в різних містах, дав можливість пограти з багатьма відомими особистостями.

– Якби мали онуків, то порадили б їм займатися зі шкіряним м’ячем?

– Перше, це сама дитина повинна хотіти грати, а силоміць не вийде. Це важка робота. А нині всі хочуть усе й відразу. Так не буває.

– А як воно буває, коли на порозі 60?

– Як і до цього. Комплексу не маю, у дзеркало не дивлюся, а в душі почуваюся на 40.

– За чимось жалкуєте?

– Хочеться ще прислужитися футболу. Наче і пограв, і не дурний. Але не так багато ігор маю за ужгородську команду майстрів. Якось не склалося вдома. Хоч у цілому матчів – достатньо. До речі, і за Ужгород забивав, але не був запитаним. Сам же не хотів проситися. Це дещо прикро. Є досвід. Хотілося б допомогти обласному футболу. Наприклад в організації господарства. Так, я працюю в ДЮСШ, але це комплексна школа. У ній немає відповідної інфраструктури, як, скажімо в СДЮШОР. Не той рівень. У нас навіть дітям немає де тренуватися, грати на першість міста. А в згаданій спеціалізованій школі є хороший організатор Вадим Дьордь, заклад підтримує область, тому досягнуто певних результатів.

– На завершення чого б побажали людям від футболу й собі особисто до ювілею?

– Так сталося, що я не люблю відзначати дні народження, тому й собі особисто не бажатиму чогось особливого. А всім, хто займається футболом, бажаю бути мудрими. У житті чимало підводних течій. Однак якщо взявся, іди до кінця, май свій погляд, десь прислухайся до інших, але стій на своєму! А ще хай більше на стадіон приходить людей, щоб гравці більше старалися грати для глядачів. Тоді й зароблятимуть гроші. Усе взаємопов’язано.
 

Розмовляв Володимир ТАРАСЮК
Просмотров: 283 | Добавил: Administrator | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Календарь
«  Август 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

ФК «Черноморец»

Поехали на футбол!

ФК "Жемчужина"

Инфо поддержка

Наши партнёры

Футзал Одессы

Реклама

Реклама

Коллекция ссылок
  • Федерация футбола Украины
  • ПФЛ Украины
  • Премьер-лига Украины
  • ФК «Черноморец»
  • ФК «Одесса»
  • СКА Одесса
  • ФК «Бастион» Ильичёвск
  • Футбол на FootBoom.com
  • Одесский футбол
  • Футзал Одессы
  • football.ua: Новости футбола
  • UA-Футбол: Новости
  • Команда болельщиков FCCO
  • ФК «Реал» Одесса
  • ИФК «Соборка»
  • ФК «Пальмира-07»
  • ФК «SOHO.NET»
  • МФЛ Одесса
  • Ф.Л.А.Г. Одесса

  • Посещаемость

    Pirate © 2019 Футбол и футзал Одессы